Église ukrainienne
orthodoxe de
Saint-Marie la Protectrice

See English text
ПРИХОДІМО В ЦЕРКВУ!

НЕДІЛЯ 6-ТА, ВЕРБНА. ВХІД ГОСПОДНІЙ В mРУСАЛИМ. Апп. від 70-ти Аристарха, Пуда і Трофима (близько 67). Блгв. кн. Мстислава-Феодора, кн. Київського (1132). Мцц. Василиси і Анастасії (близько 68). Мчч. Месукевійських – Сухія і дружини його: Андрія, Анастасія, Талале, Феодорита, Івхіріона, Йордана, Кондрата, Лукіяна, Мимненоса, Нерангіоса, Полієвкта, Якова, Фоки, Доментіяна, Віктора, Зосими (100-130) (Груз.). Мч. Савви Готського (372). На Утрені: Мк. 21:1-11, 15-17. На Літургії: Фил. 4:4-9; Ів. 12:1-18.

ВІДПРАВИ: Великий Понеділок (29-(@), Вівторок (30-го), Середа (1-го травня): 9:00 ран. Літургія Раніш Освячених Дарів – у середу теж о год. 6:30 веч. Спільне Соборування в Катедрі Св. Софії. Великий Четвер (2-го): 9:00 ран. Літургія Св. Василія Великого – заготовлення Святих Дарів для Причастя недужих на цілий рік; 7:00 веч. EHD"FHz. Велика П’ятниця (3-(@): 3:00 по пол. Вечірня з виносом Плащаниці; 6:00 веч. mрусалимська Утреня. Велика Субота (4-го): 9:00 ран. Літургія Св. Василія Великого; 11:30 веч. Полуношниця. ПАСХА ГОСПОДНЯ (5-го): 12:00 о півночі Великодня Утреня; 1:00 ран. Св. Літургія Св. Івана Золотоустого. Потім посвячення Пасок і (для тих, які бажають залишитися) будемо спільно розговівлятися у залі. 5:00 по пол. Пасхальна Вечірня.

ВСТУПАЙМО В ЧЛЕНИ ГРОМАДИ Й ВИПОВНЮЙМО ФІНАНСОВІ ЗОБОВ’ЯЗАННЯ! Бог щедро нам дає, щоб і ми давали зі своїх дарів на Його діла. Вірьмо й даруймо!

ДЯКУmМО ЗА ПРАЦЮ у ремонтах у Храмі та в кухні: пп. Борису Моспану, Івану Цвіткову, Григорію Дутці, Степану Момоту та Михайлу Нечаю!

РІДНА ШКОЛА МИТР. ІЛАРІОНА щосуботи 9:00-12:45 у Пластовій Домівці (637-8597).

СЛУХАЙМО Й ПІДТРИМУЙМО ДУХОВНУ ПЕРЕДАЧУ УПЦК "БЛАГОВІСНИК" – наступна в цю суботу (4-го) і що другої суботи у рамцях радіопередачі "Український Час", що передається в ефір 6:00-7:00 веч. на 1280 CFMB. Великодня передача буде в Світлий Понеділок (6-го травня) від 6:30 до 8:00 веч.

ÉCOUTONS L`ÉMISSION ``Regards orthodoxes`` chaque dimanche de 19h00 B 20h00 sur les ondes de Radio Ville Marie 91.3.

ПРИХОДІМО В ЦЕРКВУ!

Преподобний Отець Тихон Задонський пише: "Приходіть до Церкви в неділі та в Свята, і вклоняючись шанобливо перед Богом, усвідомлюйте всі ласки, які ви колинебудь одержали від Нього. Дякуйте Йому за них від усього серця і, як знак вашої вдячности, обіцяйте Йому, що будете жити так, як Він бажає".

У цей час Посту добре нам пригадати, чому саме ми ходимо в Церкву. Наприклад ми не ходимо в Церкву, щоб розважитись. Розвагу можна легко знайти деінде. Навпаки для декого Літургія може виглядати довга та нудна. І то навіть тоді коли розуміємо мову, якою вона відправляється. Ми йдемо в Церкву, як послух Богові. Ми йдемо тому, що Він сказав, що коли ми зійдемося в ім’я Його, то Він Сам буде посеред нас в особливий, надзвичайний спосіб. З часом якщо ми терпеливі та уважні, ми дійсно можемо знайти приємну, радісну розвагу в присутності Того, Якого звуть "Світлом, що спонукує радість" (таке справжнє значіння слова грецького "іларон", якого переважно перекладають як "тихе").

Ми не ходимо в Церкву для того, щоб поспілкувати з кимсь. Насправді можна знайти потіху в присутності Божих людей, які жертвують, віддають спочинок, розваги, гроші, час та інші ресурси, щоб виявити свою приналежність Богові,-щоб прославляти й звеличувати Його без огляду на будьякі перепони. Та це включає й те, що можемо знайтися в присутності людей деяких, які не надто нам подобаються – бо ж коли люди сходяться регулярно вони також, буває, в чомусь допікають одне одним і мусять учитися прощати, терпіти – любити не тільки словом, але й ділом.

Ми не ходимо в Церкву, тому що це справа популярна. Були колись такі часи, коли ходити в Церкву давало людям вигоду та статус у суспільстві. Ті дні минули. Так як є в світі країни, де небезпечно сходитися для християнської молитви та Відправи, так у нашій країні, де всього вистарчає і де всякі вигоди, є люди, які ризикують, що їх уважатимуть немодними а то й фанатиками, тому що вони ходять регулярно в Церкву. Ніхто не відчуває цей тиск піддатися скритому (а то й відкритому) упередженню проти регулярного вчащання на Богослуження більше від молодих людей. Ті які не піддаються тому тискові й приходять навіть час від часу до Церкви можливо творять цим геройський чин, який заслуговує на признання й похвалу.

І на останку – ми не ходимо в Церкву тільки тому, що цим змиваємо почуття провини за те, що ми не такі досконалі та добрі люди, якими ми б хотіли себе уявити. Церква дійсно заспокоює душевні болі і лікує душевні рани, якщо ми дозволяємо на це. Під крилами Того, що плакав над mрусалимом через тверде серце городян, які не хотіли згуртуватися під Його ласкавим та милосердним проводом та захистом, як ціплятка навколо квочки, - можна знайти і щастя і здоров’я. Але почуття провини, хоч воно й корисне в тому, що вказує на те, що щось треба виправити в нашому життя, насправді не дає відповідну спонуку на геройський чин щотижневого вчащання на Богослуження.

Ми ходимо в Церкву, тому що це чудовий і необхідний спосіб висловити вдячність та льояльність Тому, Хто в кожну секунду нашого життя прещедро обдаровує нас всяким добром, починаючи від самого дару життя. Ми йдемо, щоб сказати Йому, що ми Його любимо та цінуємо. Ми йдемо, щоб сказати Йому, що ми пізнаємо свої недостячі та нещирість і хочемо стати тими, що міняються на краще – тими що колись можуть стати такими світлими постатями, яких Він передбачав, тоді коли нас творив.

Ми ходимо в Церкву за себе і за багатьох, котрих ми любимо (і за декого, кого нам не легко любити). Ми стоїмо перед Богом за них – так, як часто бувало (й буває), інші стояли за нас. І ми кажемо Йому "Дякую" і "Прости" і "Дай нам і сьогодні все те, чого нам потрібно для зростання в Твою вічну сім’ю".

І ми даємо обітниці, хоч знаємо, що ми їх не дотримаємо. І будемо й надалі постійно обіцяти і давати раду з почуттям провини та невдачі через недодержання та впадки – аж доки Його силою (у співдії нашої волі вставати кожний раз, коли ми впадемо) ми навчимося жити так, як Він нам сказав: у любові, в ласкавості, в спокої та в радості. Навіки! Бо ж такий, по Його волі, розмір нашого життя: вічність!