«Я роблю себе прокаженим з прокаженими, щоб усіх придбати для Ісуса Христа.»

Я недавно мав честь бути учасником розмови про юродивість Святих. Поняття про те, що Угодник Божий міг би виглядати безумним - для декого щось нове. Вони перечать, що «це якось не добре звучить». Та ж Святі мали б бути нам прикладом. А який же приклад приймати від когось, що поводить себе нерозважно?

        Але поводження, яке виглядає безумним для звичайних очей – зовсім нерідко зустрічається між Святими. Чи не був Авраам нерозважним повірити в те, що від Самого Бога походило таке веління: «Вийди зо своєї землі, і від родини своєї, і з дому батька свого до Краю, який Я тобі покажу» (Буття 12:1)? Чи не було це нерозважним зі сторони Авраама ризикувати собою та родиною і слухатися такого веління, як він це розумів?

         У Православній Церкві є традиція таких Святих, яких так і називають «Христа ради юродивих». Вищезгадана розмова як раз і виринула в дискусії про цей незвичайний рід Святих. Католицька Церква, хоч і не має такої особливої категорії Святих, все одно дає деякі поважні приклади людей, яких любов до Бога, виявлена посвятою до Його малих, непевно вміщає їх у це товариство.

         Один такий приклад подає нам уродженець Бельгії, Йозеф де Фистер (Jozef de Veuster), якого дуже шанують у Гаваях під іменем Св. Даміян Молокайський. Народився він 3-го січня 1840 р., сьомою дитиною фламандського продавця кукурудзи, Франса де Фистера і його дружини Като Ватерс. Йозеф наслідував свого старшого брата Августа, вступивши в релігійний орден, який повстав, як «безумний» відгук на зусилля встановити «Культ розуму» у Франції в часі Революції. Орден назвали Конгрегацією Святих Сердець Марії та Ісуса, а чоловіки, що в нього вступали називали Братами Пікпус, бо ж їхній перший дім знаходився на вулиці Де Пікпус у Парижі в Франції.

         Коли о. Памфіл (це ж ім'я прийняв Август, ставши Братом) через стан здоров'я не міг відгукнутися на покликання поїхати служити в Гаваях, то його братові, о. Даміану (Йозеф, ставши послушником, був прийняв це ім'я, у честь Святого Цілителя: ось тут, дозволили замістити його. Його висвятили в сан Священика скоро по його приїзду в Гонолулy в 1864 р. Підчас його служіння в Гаваях спалахнула там страшна недуга прокази (сьогодні звуть її «хворобою Гансена»), яку широко вважали дуже заразливою – і невиліковною. Король Камегамега V видав указ, що всі, хто хворіє на цю недугу, мають жити в довічній ізоляції в колоніях поселення на східній частині півострова Калаупапа на острові Молокаї.

         Римо Католицький Єпископ видав заклик добровольцям зголоситися послужити цим страдальцям. Пост був добровільним – і короткотривалим-ротаційним – бо ж очевидно добровольці мусіли ризикувати своїм життям. О. Даміян самий перший зголосився – і коли його термін служіння закінчився, попросив залишити його на місці. Він прибув 10-го травня 1873 р. і відразу побудував Церкву і заснував парафію Св. Філомени (Мучениці підліткового віку, якої останки були знайшли в Римських катакомбах у 1802 р.). О. Даміян не тільки виповняв обов'язки Священика. Він перев'язував виразки, будував доми і ліжка – і домовини, і викопував могили. Написав своєму братові: «Я роблю себе прокаженим з прокаженими, щоб усіх придбати для Ісуса Христа».

         У грудні 1884 р. стало ясним, що о. Даміян так і занедужав на цю жахливу хворобу, коли він, опаривши свою ногу, не відчував жодного болю. Він став працювати ще більше, щоб запевнити добробут своєї пастви по його відходу внаслідок недуги. Йому допомагали: інший Священик з Бельгії, о. Конраді: ветеран Американської Громадянської війни, Джосиф Даттон; санітар з Чикаґо, Джеймз Синнетт; та й черниця, яка, було, очолювала лікарню в Сіракузах в Ню Йорку, Мати Маріянна Ковп – яка була при ньому, коли він упокоївся в Господі 15-го квітня 1889 р. у віці 49 літ. Ми помістили широко відому знімку о. Даміяна на нашому вебсайті, на якій очевидні сліди нівечення його тіла проказою. (Сьогодні о. Даміяна шанують люди й установи, які обслуговують тих, що хворіють на ВІЛ/СНІД).

         Після упокоєння о. Даміяна вибухла буря критики проти нього, головно зі сторони провідників Протестантських Церков у Гаваях. Його блискучо захищав відомий письменник Роберт Луї Стівенсон (який сам був пресвітеріянцем). Магатма Ґанді пізніше завдячував о. Даміянові за натхнення в його трудах для свого народу в Індії – зокрема для гіндусів найнижчої касти, яких звичайно звуть «Недоторканними», а Ґанді їх перейменував на «Гаріджанів», буквально «діти Бога». Слова Папи Івана Павла ІІ підчас причислення о. Даміяна до лику блаженних у 1995 р. (його прославили Святим у 2009 р.) кидають світло на питання, яким я розпочав цей опис. Римський Архиєрей сказав: «Святість - не те саме, що досконалість по людських критеріях». Він додав, що «вона – не зарезервована для маленької кількості надзвичайних людей. Вона – для усіх; це Сам Господь приводить нас до святості, коли ми готові співпрацювати для спасіння світу на славу Божу, не зважаючи на наші гріхи і на наш, часом бунтівливий, темперамент».

         З Гаваями також пов'язаний православний Священомученик. Це – о. Яків Корчинський, Священик місіонер (що, здається, походив з сьогоднішньої Кіровоградської області в Україні), який відновив Православну Церкву в Гаваях (першу Православну Літургію відправили тут на Паску десь поміж роками 1750 і 1793), відслуживши Божественну Літургію на Свято Різдва 7-го січня (це – 25-го грудня за юліянським календарем) 1916 р. у Гонолулу. Сьогодні є у Гаваях ряд православних парафій з різних юрисдикцій, як гармонійно співпрацюють між собою. Між іншим о. Яків також був заснував Російську Православну Соборну Парафію Св. Варвари в Едмонтоні в Альберті. (Він також служив у США включно з Аляскою, як також і в Австралії та в Філіппінах). Його арештували в Радянському Союзі 23-го червня 1941 – через день після несподіваної атаки країни військами Гітлера, ламаючи Пакт Молотова-Ріббентропа, який став одним з факторів, що приспішили другу світову війну. Служіння о. Якова в Господньому Винограднику завершилось його мучеництвом з рук Радянської влади в віці 80 літ у серпні того року. Коли його прославлять, він буде другим Гавайським Християнським Святим (англійською мовою): Ось тут.

        Нехай приклад о. Даміяна Молокайського подає нам натхнення багатьом пізнати глибоку мудрість Хреста (І Коринтян 1:18) – життям самовідданого служіння ближнім, які досить часто тільки пізнають і оцінюють цей прецінний вклад у життя світу аж після того, як «юродивих Святих» покликав Господь до їхньої вічної нагороди. І нехай і ми, щораз послідовніше і найзавзятіше, вступаємо в це славне товариство, якого очолює Сам Господь Ісус, Який ради нас став бідним, щоб ми Його вбогістю стали багатими (2 Коринтян 8:9) – у житті, яке є життям істинним. Амінь. (іюк)

“I make myself a leper with the lepers to gain all to Jesus Christ.”

        I was recently privileged to be part of conversation dealing with the foolishness of the Saints. The idea of a Saint appearing foolish is a novel one to some. “It does not sound right” they protest. The Saints are supposed to be examples to us. What kind of example is set by someone who behaves foolishly?

        Yet behaviour that seems foolish to conventional eyes is not at all uncommon among the Saints. Was not Abraham foolish to believe that the following command came to Him from God Himself: “Go from your country, your people and your father’s household to the land I will show you” (Genesis 12:1)? Was it not foolish of Abraham to put himself and his family at risk in obeying such a perceived command?

         The Orthodox Church has a tradition of Saints who are actually called “Fools for Christ’s sake”. The above conversation sprung out of a discussion about this strange group of Saints. The Catholic Church, although it does not have such a formal category of Saints, nonetheless also provides some striking examples of persons whose love for God, manifest by dedication to His little ones, would surely place them in such a company.

         One such example is provided by Jozef de Veuster, a native of Belgium, who is greatly revered in Hawaii as St. Damien of Molokai. He was born on January 3, 1840, the seventh child of a Flemish corn merchant, Frans de Veuster and his wife Cato Wouters. Jozef followed his elder brother Auguste in joining a religious order that was formed as a “foolish” response to the efforts to establish the atheistic “Cult of Reason” in the France of the Revolution. The order came to be called the Congregation of the Sacred Hearts of Mary and Jesus and the men who joined it were called Picpus Brothers since its first house was on the Rue de Picpus in Paris, France.

         When Fr. Pamphile (Auguste’s name as a Brother) was unable fulfill a call to serve in Hawaii due to ill health, his brother, Fr. Damien (Jozef had taken this name at his novitiate in honour of the healing Saint: click here, was permitted to take his place. Shortly after his arrival in Honolulu in 1864, he was ordained a priest. During his ministry in Hawaii there was an outbreak of the terrible disease of leprosy (today called Hansen’s disease), which was popularly considered to be highly contagious – and incurable. King Kamehameha V decreed that those suffering from the disease were to be quarantined for life in settlement colonies on the east end of the Kalaupapa peninsula of the island of Molokai.

         The Roman Catholic Bishop called for volunteers to minister to these sufferers. It would be a voluntary - and short-term, rotational – posting, since it would clearly put their lives at risk. Fr. Damien was the first to volunteer – and when his term of duty was over, he requested that he be left where he was. He arrived on May 10, 1873, and immediately built a Church and founded the parish of St. Philomena (a teen-age Martyr whose remains were discovered in the Roman catacombs in 1802). Fr. Damien did not simply fulfill priestly duties. He dressed ulcers, built homes and beds - and coffins, and dug graves. He wrote his brother: “I make myself a leper with the lepers to gain all to Jesus Christ.”

         In December of 1884 it became clear that Fr. Damien had indeed contracted the dread disease when he did not feel any pain after accidentally scalding his foot. He worked even harder to make sure that his flock would be well provided for after he succumbed to the illness. He was assisted by another priest from Belgium, Fr. Conrardy; an American Civil War veteran, Joseph Dutton; a male nurse from Chicago, James Sinnett; and a nun who had headed a hospital in Syracuse, New York, Mother Marianne Cope - who was at his side when he reposed in the Lord on April 15, 1889, at the age of 49. We have posted a well-known photo of him in which the ravages of leprosy upon his body are obvious. (Today Fr. Damien is honoured by people and institutions ministering to sufferers of HIV/AIDS).

         Upon Fr. Damien’s death a storm of criticism against him flared up, primarily from Protestant Church leaders in Hawaii. He was brilliantly defended by the renowned writer Robert Louis Stevenson (himself a Presbyterian). Mahatma Ghandi later claimed Fr. Damien as an inspiration for his work among his people in India – notably the lowest caste Hindus commonly called “The Untouchables” whom Ghandi re-named “Harijans” -  literally, “children of God”. The words of Pope John Paul II at Fr. Damien’s beatification in 1995 (he was canonized in 2009) provide an insight into the question with which we began this article. The Roman pontiff said: “Holiness is not perfection according to human criteria”. He adds that “it is not reserved for a small number of exceptional persons. It is for everyone; it is the Lord who brings us to holiness, when we are willing to collaborate in the salvation of the world for the glory of God, despite our sin and our sometimes rebellious temperament.”

         There is an Orthodox priestly Martyr linked with Hawaii as well. It is Fr. Jacob Korchyns’kyy, a missionary priest (apparently from what is today the Kirovohrad oblast’ of Ukaine), who re-established the Orthodox Church in Hawaii (the first Orthodox Liturgy there was a Paschal one sometime between 1750 and 1793), celebrating Divine Liturgy on the Feast of the Nativity on January 7 (which is December 25 on the Julian calendar), 1916, in Honolulu. Today there are a number of Orthodox parishes of various jurisdictions, which work together harmoniously in Hawaii. Incidentally, Fr. Jacob also founded the Russian Orthodox Cathedral Parish of St. Barbara in Edmonton, Alberta, around 1901. (He also ministered in the United States including Alaska, as well as in Australia and the Philippines). He was arrested in the Soviet Union on June 23, 1941 – the day after Hitler’s forces unexpectedly attacked it, violating the Molotov-Ribbentrop Pact, which had contributed to bring on the second world war. Fr. Jacob’s service in the Lord’s Vineyard culminated by his martyrdom by Soviet authorities at the age of 80 in August of that year. When canonized, he will be Hawaii’s second Christian Saint: Click here.

        May the example of Fr. Damien of Molokai inspire many to recognize the profound wisdom of the Cross (I Corinthians 1:18) – of a life of selfless service to others, who very often only recognize and appreciate this invaluable contribution to the life of the world, after the “foolish Saints” have been called to their eternal reward. And may we join, ever more consistently and persistently, this glorious company led by Jesus, Who became poor for our sake, so that through His poverty we might become rich (2 Corinthians 8:9) - in the life that is life indeed.  Amen. (igk)