"…[Х]то інтимно спілкуватиметься з Богом, той мусить вознестися вище всього видимого і, піднімаючи власний ум, неначе до вершка гори, до невидимого і незбагненного, вірити, що Божественне – там, куди зрозуміння не досягає." (Григорій Ниський, Життя Мойсея)

23-го січня за Григоріянським календарем (це 10-го за Юліянським) ми святкуємо пам’ять одного з Отців Кападокійських, якого дехто називає «Отцем Отців», Св. Григорія Ниcького.  Він походив з надзвичайної родини – його зразком і опікуном був його старший брат, Св. Василій Великий, а мав також приклад побожного й праведного життя від своєї матері та сестри, Святих Емілії та Макрини. Св. Григорія Назіан був його другом. У день його пам’яти поминаємо також Св. Теосевію, яку Св. Миколай Велімірович у його «Життію Святих» (Prologue from Ochrid), називає його дружиною, яка померла в ранньому віці, що спонукало Григорія піти за братом і сестрою в подвизі монашества.

Св. Григорій народився в р. 331-му а впокоївся приблизно в р. 394-му.  Прийняв Хрещення уже дорослим у ранніх двадцятих роках.  Його мати була побожною християнкою а батько був язичником. Брат Св. Василій висвятив його на Єпископа м. Ниси (сьогодні – місто знаходиться в Туреччині) в р. 372-му.  Разом Святі Брати захищали Віру Нікейську.  Григорій брав участь у Другому Вселенському Соборі і дехто приписує йому авторство останніх 5-ох артикулів Нікейського Символа Віри, який є частиною щоденних молитов Православних.

Перший з них говорить про Святого Духа. Після того, як Вселенський Собор осудив навчання Аріян і проголосив істину про одноістотність Отця і Сина («Бога  істинного від Бога істинного, одноістотного з Отцем, через Якого все сталося»), зісталось все одно багато таких, які не вірили те саме про Духа Святого. Вони вважали Його за Ангола.  Григорій і Василій ясно вчили, що Бог – Тройця, тобто досконала єдність у різноманітності, та що Дух Святий – Третя Особа Пресвятої Тройці, що «Йому з Отцем і Сином однаковий поклін і однакова слава, що говорив через Пророків ”.

Св. Григорій також писав про безмежність Бога, та що Його ніколи не можна ані описати, ані окреслити, ані збагнути.  Однак, казав він, Бог запрошує і заохочує нас пізнавати Його і ця наука приходить у трьох етапах: на початку несвідомість, а тоді духовне просвічення, а на останку «Божественна темрява», в якій ми споглядаємо Бога понад спосібність розуму знати чи описати безмежно Бажаного.

Через його втіху Богом, Св. Григорія погляд на творіння теж було сповнене втіхою, радістю та надією. Він навчав про постійний зріст людей у чеснотах та побожності та що остаточна ціль людини – обоження, за Св. Афанасієм Великим, який писав: «Бог став Людино, щоб і людина могла обожитись”. Він подавав надію, що на останку все творіння буде спасенне – звичайно не проти власної його волі, і не без його участи в цьому процесі покоренням та співпрацею з Богом, Який постійно над цим працює. 

Впродовж свого життя Св. Григорій зазнав болючу зневіру про себе самого, як також і інші терпіння та переслідування. Аріяни ворожо відносилися до нього, а вони в часі його життя ще були сильними та впливовими. З нього знімали єпископський сан і він мусів мандрувати від міста до міста в бідноті та розпачу. Але тоді Бог підніс його і він мав великий вплив над Християнами ще за час свого життя.

Пам’ять про нього дає нам надію та радість. Ми просимо його допомогти нам по шляху до Божого Світла, що для тих, які намагаються зменшити Його та перетворити на Слугу, Який нічого не вимагає а тільки мусить давати все, чого просять у Нього, виглядає неначе темрява.  Але Світло таки сяє у темряві і темрява ніколи не матиме силу Його погасити (Івана 1:5). (іюк)

"…[T]he one who is going to associate intimately with God must go beyond all that is visible and—lifting up his own mind, as to a mountaintop, to the invisible and incomprehensible—believe that the divine is there where the understanding does not reach." (Gregory of Nyssa, Life of Moses)

On January 23 on the Gregorian Calendar (which is January 10 on the Julian) we celebrate the memory of one of the Cappadocian Fathers, called by some “The Father of Fathers”, St. Gregory of Nyssa. He was part of a remarkable family of godly folk – he was mentored by his elder brother, St. Basil the Great and guided by the example of his mother and his sister, St. Emily and St. Macrina. St. Gregory Nazianzus was his friend. On the same day we also remember St. Theosebia, who St. Nikolai Velimirovic, in his Prologue from Ochrid, says was his wife who died at a young age, which prompted Gregory to join St. Basil and St. Macrina in a monastic life.

Gregory was born in 331 and reposed about 394. He was baptized as an adult in his early twenties. His mother was a devout Christian while his father was a pagan. His brother, St. Basil, consecrated him Bishop of Nyssa (today a town in Turkey), in 372. Together the holy brothers defended the Nicene Faith. Gregory attended the Second Ecumenical Council and it is said that he was the composer of the final 5 articles of the Nicene Creed which Orthodox Christians pray daily.

The first of these speaks of the Holy Spirit. After the First Ecumenical Council denounced the Arians and proclaimed the truth of the consubstantiality of the Father and the Son (“very God of very God, of one essence with the Father, by Whom all things were made”), there were still many who did not believe the same of the Holy Spirit. They thought He was an angel. It was Gregory and Basil who clearly said that God was Trinity – perfect Unity in Diversity – and spoke of the Holy Spirit as the Third Person of the Most Holy  Trinity, Who “together with the Father and the Son is worshipped and glorified, Who spoke through the Prophets”.

St. Gregory also wrote of the infinity of God and that He can never be defined, circumscribed or understood.   Nonetheless God invites and woos us to come to know Him and this knowledge comes in three stages: first ignorance, then spiritual illumination, and finally “divine darkness” in which we contemplate God beyond the capacity of the intellect to know or describe the infinitely Desirable One.

As a result of his delight in God, St. Gregory’s view of His creation was similarly one of delight and  joy and hope. He spoke of the continual progress of human persons in virtue and godliness, seeing the final goal of the human as theosis, echoing St. Athanasius the Great: “God became man that man might become divine”. He expressed the hope that ultimately all creatures will be saved – although not, of course, against their will, and not without their participation in the process, by loving submission to and co-operation with God, Who works unceasingly to achieve this. 

During his life St. Gregory knew painful self-doubt, bereavement and persecution. He was the object of hostility on the part of the Arians, who were still very powerful and influential in his day. He was deposed from his episcopacy and had to wander about from town to town in destitution and despondency. But then God lifted him up and he enjoyed great influence over the Christians of his day while he was still upon this earth.

St. Gregory’s memory gives us hope and joy. We ask him to help us in our journey in and to the light of God, which to those who seek to define and box Him in to make Him less demanding - our Servant rather than our Lord – may appear to be darkness. But the Light shines in the darkness and the darkness shall never extinguish it (John 1:5). (igk)