Доповідь 22-го квітня 2007 р.
О. Мельник

English version PDF

Вельмишановні Рабіни; Всечесні Отці; Усі, що пережили Шоа і Голодомор; Учасники Громад Єврейської та Української; Дорогі Гості!
Ми зійшлися сьогодні відзначити пам’ять загиблих євреїв, які були знищені нацистами в 40-иx рокax.

Приготовляючи свій виступ перед вами, повстало питання передо мною.  На якій базі я можу говорити про події, які вдарили по другому народові? I відповідь на це прийшла мені через дискусію, яку я мав з нашою донькою Танею. Таня закінчила психіятричне навчання в Єврейській Загальній Лікарні (Jewish General Hospital) і в неї були пацієнти євреї, які пережили Шоа (Голокост). Підходить до неї старша жінка і питає: «Д-р Мельник, ви так чутливо поводитеся з нами, що мені здається, що ви мабуть із єврейського роду?» A Taня відповідає: «Нi, я нe з єврeйськoгo рoду aлe Бaбa мeнi рoзпoвiлa прo Гoлoдoмoр в Україні, дe зaгинули мільйони невинних людей.  Оце та подія, яка мене споріднила з вами, і яка дає мені можливість співчувати вам.»

I це з цієї точки зору, що я буду сьогодні говорити. Для кожної нації – є щось унікальне, і вони і тільки вони можуть про це говорити. Але є також те, що спільне і тут ми можемо поділитися нашими стражданнями. Я говорю до вас, як українець, якого народ пережив страшні трагедії підчас 20-го століття.

Приготовляючи своє слово на сьогодні, я також звернувся до Пророків за дороговказом, бо вони ясно бачать людське становище.        

Пророки ніколи не казали, що Бог і історія поділяють повністю свій погляд.  Te, що відбувається в історії не завжди віддзеркалює воління Бога. Історія – це місце, де Бога зневажають і діють протилежне Його волі. Історія – це місце, де часто несправведливість бере верх. Коли Бог сотворив всесвіт, то Він оцінив це словами: «Це добре». Але є багато моментів в історії, коли Бог мусить визнати: «Це – не добре».

«Боги дають увагу великим ділам, а малі вони зневажають», писав римлянин Цицерон. Для Пророків це не відповідає, тому що вони знають про Бога, для Якого найменша людина має велику вартість. Доля кожної людини тісно пов’язана з Богом. Певні люди думають, що найважніше в історії – це політика, завоювання, економія. Але для Пророків дії кожної окремої людини несуть за собою відповідальність перед Богом і це – найважніша якість історії.

Світ сумний – лежить у гріху, п’яний від війн i від невпинного кровопролиття. 

Ісаїя (35:7, 8) пише: «Посланці миру гірко плачуть. Дороги зруйновані... Свідки ненавиджені... Нема пошани до людей».

Як швидко ми забуваємо людське знущання над людьми. Земля приховує такі великі таємниці, де мертві поховані і, здається, їх голос ніхто більше не почує. 

Але Ісаїя продовжує: «Бо Господь ось виходить із місця Свого, навідати провини мешканців землі, кожного із них... і відкриє земля свою кров, і вже не закриє забитих своїх».

Тут ми маємо, хоч шепетом, натяк про воскресіння. 

Це заслуга Пророків, що вони називають це лукавим, коли держави вживають свою силу для того, щоб досягнути свої цілі пов’язані з владою і силою.

Одна з найбільших аспектів трагедії – це почуття відсутності Бога. Коли ми втрачаємо сенс значіння свого існування, то очевидно повстає питання чи Бог дбає про нас, а чи Він навіть є. І ми не можемо цуратися цих питань, бо в нашій Вірі прийнято боротися з Богом і складати перед Ним наші турботи, наш біль.

Лукавство – в глибокому понятті – стоїть осторонь від сотворіння, воно чуже сотворінню. У самому ядрі лукавтсва приховується його нераціональність і тому вживати логіку в питанні лукавтсва не принесе розв’язку питання, чому лихо існує. Це не означає, що ми покидаємо раціональне мислення, а ми лише усвідомляємо той факт, що раціональне мислення і логіка обмежені і не можуть пристосуватися до всіх питань людського існування.

Що є важне тут – це зрозуміти ціль лукавтсва, яка є, найголовніше, заперечити факт існування Бога, або якщо Він є, то ставити під сумнів Його любов до нас і Його опіку над нами. Якщо ми піддаємося цим спокусам, то ми стаємо поряд із лукавством і приймаємо, як доконаний факт, що останнє слово в цьому має зло, а не добро.

Ми підступаємо до питання існування лукавтсва з іншої точки зору. Ми відповідаємо лукавству через літургію, через похвалу Бога. Ми відповідаємо лукавству через множення добра, через музику, через поезії, через усе, що робить нас життєрадісними і все, що збагачує наше життя і дає йому глибину значіння. Ми даємо відповідь лукавству через збори, які ми маємо сьогодні для того, щоб ушанувати тих, яким другі відібрали голос і бути їхнім голосом на землі та підняти їхню пам’ять перед Богом.

Напевно є ті, що скажуть: «Слова, порожні це слова. Покажи нам підтвердження діями, подіями, а не тільки дешевими словами». І я наведу один незаперечимий приклад. Майже дві тисячі років Ізраїльтяни блукали по світу, не мали своєї власної держави. Пару років після Шоа повстає нова держава Ізраїль – і довго омріяна надія єврейського народу стає реальністю. Ми, українці, ділимось вашою радістю надбання рідної землі, бо ми також після понад 350 років гніту з боку Російської держави, ми також, перейшовши велику трагедію Голодомору, маємо відновлену незалежну державу. Чи це не свідчить про те, що Бог чує голос невинних жертв? Чи це не спонукує нас до надії в Бога?
Я також хочу зачепити питання невизнання того факту, що Шоа – це історична подія. Я маю приємність повідомити вас, що президент України, Віктор Ющенко, батько якого пережив Авшвіц, подав до Верховної Ради законопроєкт, в якому вказано, що заперечення факту Голодомору чи Голокосту – несе за собою кримінальну відповідальність.

Кінчаючи, я хочу прочитати уривок із 44-го Псальма:

....нас побивають щоденно,
Пораховано нас, як овечок жертовних...
Прокинься ж – для чого Ти, Господи, спиш?
Пробудися – не кидай назавжди!
Для чого обличчя Своє Ти ховаєш,
Забуваєш про нашу недолю...

Біль залишається – він ніколи повністю не відійде. І ми не можемо прийняти спокусу про  те, що останнє слово має зло. Taк, ми годимося із Пророками, що значна частина історії – це страшний сон, від якого ми не можемо прокинутись. Але це - лукавство прийняти як факт, що лукавство має останнє слово в історії. Пророки нам постійно говорять про викуплення. Вони нагадують нам про обітницю Бога.

Пророк Єзекія пише: «І дам їм одне серце, і нового духа дам вам, і вийму з їхнього тіла серце камінне...»

Є надія для людства. Кінцево, є надія в Воскресінню.

Для тих, хто невинно загинув, підносимо їх пам’ять перед Богом!

Вічная їм пам’ять!